• Творець музичних скарбів

     

    Минуло 120 років, як відійшов у інший світ Петро Іванович Ніщин-ський - композитор, поет-перекладач (переклав твори античних класиків), писав часто під псевдонімом Байда - улюбленого козацького ватажка, засновника Січі.

    Його батько, сільський дячок, добре обізнаний з історією України, мав великий вплив на Петрика. Хлопець захоплено слухав його розповіді про Січ, про козацькі походи до турецьких берегів, метою яких було не завоювання, а визволення українців-невільників.

    Освіту здобув у духовних навчальних закладах. Вчився з задоволенням і з задоволенням співав у семінар-ському хорі. Музикальні здібності, прекрасний голос привернули увагу київського архімандрита - настоятеля російської посольської церкви в Афінах. І він викликав Ніщинського до Афін. Допитливий юнак, перебуваючи в Греції, зацікавився еллінською культурою, захистив дисертацію на ступінь магістра наук. Але через конфлікт з архімандритом Ніщинський залишив Грецію. Він оселився в Одесі, викладав у гімназії грецьку мову, російську словесність, організував аматорський хор, драматичний гурток. Під впливом Шевченкової поезії зацікавився народними піснями, думами, і вони стали для молодого митця джерелом творчого натхнення.

    Згодом, коли переїхав у містечко Ананьїв, Ніщинський налагодив зв'язки з українськими театральними діячами сусіднього Єлисаветграда: родиною Тобілевичів, Марком Кропивницьким.

    1875 року, до Шевченкових роковин, артистичний гурток, створений Марком Лукичем, поставив п'єсу "Назар Стодоля". Музичну композицію "Вечорниці" - вставний номер спектаклю - написав Ніщинський. Окрасою її стала пісня "Закувала та сива зозуля". Вона зразу ж стала популярною.

    Ніщинський захопився народними піснями, і в його обробці їх часто виконував хор театральної трупи Панаса Саксаганського. Особливо популярною серед аматорів народних пісень стала в його обробці пісня "Ой гук, мати, гук", створена за Хмельниччини якимось талановитим учасником національно-визвольної боротьби. Обробка її стала лебединою піснею Петра Ніщинського.

    Музикознавець радянської доби Левко Бас у монографії про Ніщин-ського, розповідаючи про концерти студентів Київського університету дореволюційного часу, що були дуже популярні, зазначає, що завжди на вимогу слухачів вони завершувалися піснею "Закувала та сива зозуля". Пісня стала народною.

     



  • На главную